До Міжнародного Дня захисту дітей

 1 червня, в Україні та світі традиційно відзначається День захисту дітей та Всесвітній день батьків.

День захисту дітей був заснований у 1949 році за рішенням сесії Міжнародної демократичної федерації жінок. Уперше відзначався у 1950 році в 51 країні світу. В Україні День захисту дітей відзначається згідно з Указом Президента від 30 травня 1998 року. Про це повідомив Укрінформ.

Захист дітей та їх права завжди викликали пильну увагу міжнародного співтовариства. Особливо це стосується ХХ століття, адже ставлення до дітей у різні часи не завжди було однаковим і до необхідності їхнього захисту, їхніх прав (самого поняття «права дитини» навіть не існувало) суспільству потрібно було пройти певний період розвитку, еволюціонувати. Сьогодні може видатися дивним, але ставлення сім’ї та соціуму до дитини, приміром, у середньовіччі та й потім, не було таким тремтливим – дитина не була об’єктом надмірного опікування, оберігання чи поклоніння, – цьому певною мірою сприяла висока народжуваність і висока дитяча смертність.

У ХХ столітті, з розвитком медицини, появою новітніх засобів контрацепції, коли в сім’ях зазвичай почало народжуватися не більше двох дітей, ставлення до них теж почало змінюватися. Ще в 1924 році Ліга Націй прийняла Женевську Декларацію прав дитини. У той час права дітей розглядалися в основному в контексті заходів, які необхідно було прийняти відносно рабства, дитячої праці, торгівлі дітьми.

У 1959 році Організація Об’єднаних Націй прийняла Декларацію прав дитини, в якій проголошені соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей. Проте, Женевська декларація прав дитини 1924 року та Декларація прав дитини 1959 року носили лише декларативний та рекомендаційний характер, а для захисту і забезпечення прав дитини необхідні були конкретні закони й міжнародні договори. Тоді й постало питання щодо законодавства стосовно прав дітей.

20 листопада 1989 року Генеральною Асамблеєю ООН була прийнята Конвенція про права дитини, яка вважається світовою конституцією для дітей. Боротьба за прийняття Конвенції ООН про права дитини була складною та довгою, і перемога далася нелегко. Україна ратифікувала Конвенцію 27 вересня 1991 року, й відтоді цей документ є частиною національного законодавства.

Разом з тим, сьогодні Всесвітній день батьків, який був проголошений резолюцією 66/292 Генеральної Асамблеї ООН в 2012 році й відзначається щороку 1 червня, так само, як і Міжнародний день захисту дітей. Як зрозуміло з самої назви, День присвячений батькам усього світу – жінкам і чоловікам. На сім’ю покладена головна відповідальність за виховання і захист дітей, за те, щоб повний і гармонійний розвиток їхньої особистості обов’язково відбувався в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові та розуміння. Батьки в усіх частинах світу, незалежно від їхньої расової, релігійної, культурної і національної приналежності є головними вихователями і вчителями своїх дітей, саме вони готують їх до щасливого, повноцінного і продуктивного життя. Батьки є ядром сім’ї та основою нашої громади і суспільства. На сьогодні жінки і чоловіки в однаково рівній мірі потребують більш широкої державної підтримки, щоб бути спроможними суміщати професійні та сімейні обов’язки. Сім’ї, які створюються на принципах визнання рівності між чоловіком і жінкою, сприятимуть побудові більш стабільного і продуктивного суспільства. У теперішньому мінливому світі людство стоїть перед багатьма викликами, але незмінним є одне: значення ролі матері та батька, їхнього безпрецедентного внеску у виховання нового покоління. Генеральна Асамблея в своїй резолюції пропонує державам-членам відзначати Всесвітній день батьків у рамках відносин всебічного партнерства з громадянським суспільством, зокрема, задіявши молодь і дітей.

 

Символіка свята 

Офіційним символом Міжнародного дня захисту дітей є спеціальний прапор. Зелене полотно символізує зростання і гармонію.

 

книжкова виставка до Дня слов'янської писемності та культури

Книжкова виставка до Дня слов’янської писемності й культури

Українці разом з усіма іншими слов’янськими народами 24 травня відзначають День слов’янської писемності й культури. В читальному залі загальної бібліотеки Одеського державного університету внутрішніх справ оформлено книжкову виставку до цього свята.

Щорічно 24 травня у всіх слов’янських країнах урочисто прославляють святих Кирила і Мефодія – творців слов’янської писемності.

24 травня православна церква згадує святих рівноапостольних братів Кирила і Мефодія. Брати були православними ченцями, слов’янську абетку створили у грецькому монастирі.

Слов’янська писемність була створена в IX столітті, близько 862 року. Новий алфавіт отримав назву «кирилиця», пов’язану з ім’ям візантійця Костянтина, який, прийнявши чернецтво, став Кирилом. А допомагав йому в богоугодній справі освіти слов’янських народів старший брат Мефодій.

Кирило створив слов’янську абетку на основі грецької, суттєво змінивши її, щоб передати слов’янську звукову систему. Були створені дві абетки – глаголиця і кирилиця.

В Україні День слов’янської писемності й культури встановлено відповідно до Указу Президента України від 17 вересня 2004 року №1096/2004 і відзначається щорічно 24 травня.

До Дня слов'янської писемності та культури

.

24 травня – День слов’янської писемності й культури

Щорічно 24 травня всі слов’янські країни вшановують пам’ять святих рівноапостольних Кирила і Мефодія. За різними історичними джерелами видатні візантійські просвітителі Кирило і Мефодій дали поштовх для розвитку східнослов’янської писемності, перекладаючи церковнослов’янською мовою богослужебні книги та Євангеліє, відкриваючи при церквах школи. Вони також упорядкували слов’янський алфавіт, заклали основу для подальшого удосконалення кирилиці, якою як національним алфавітом сьогодні користуються понад 250 млн. людей і яка стала третім офіційним алфавітом Європейського Союзу після латини і грецького письма.

Здобутки рівноапостольних Кирила і Мефодія стали тим культурним підґрунтям, з якого поширилося християнство.

Вшанування пам’яті засновників слов’янської писемності й літератури має давню традицію: у Чехії свято на честь Кирила й Мефодія почали відзначати в 1349 році, у Болгарії – в 1851.

В Україні ім'я Кирила і Мефодія мала перша українська політична організація в Києві – Кирило-Мефодіївське братство (1845–1846), а відзначають свято на державному рівні з 2004 року.

Наш спільний обов’язок не лише дбати про історико-культурну спадщину, а й забезпечувати розвиток сучасної креативної української культури.

Утверджуймо імідж високоосвіченої української нації та плекаймо неоціненний скарб – нашу  мову. Адже лише любов до власної історії, примноження культурної спадщини свого народу є основами морального та духовного розвитку суспільства.  

До Дня Вишиванки.

У третій четвер травня всі українці на знак єдності вдягаються у вишиванки. Цьогоріч, попри карантин, свято буде ще яскравішим і ріднішим - ми намалюємо Дерево Роду!

Так повелося, що завжди, коли нам добре та гарно, ми вдягаємо те, що для нас більше, ніж просто одяг, - наші вишиванки. У них дівчата і жінки ще вродливіші, чоловіки - особливо мужні та стильні, діти - ніби янголята у чудових рукотворних шатах.

Вишиванку творять з любов'ю, вкладаючи у кожен візерунок певний смисл, щирі думки і душу. У вишивальниць є багато традицій і обрядів перед власне процесом вишивання, тому що це - особлива творчість, у якій передається наша українська краса, наша душа. 

Вишита сорочка - свого роду оберіг, символ здоров’я, добробуту та краси, щасливої долі й родової пам'яті, любові та святковості. Коли говорять, що людина народилася в сорочці, мають на увазі, що це - щаслива людина.  

Цьогорічний День вишиванки - день Родоводу

"День Вишиванки 2020 присвячується українській родині та родоводу. Пандемія дала можливість зупинитись та осмислити, що насправді важливо - турбота про старше покоління та виховання освіченого, гуманного наступного, - вважають організатори свята, громадська організація "Всесвітній день вишиванки". 

"Закликаємо кожного присвятити карантинний період дослідженню власного роду. Формування дерева роду - не тільки захоплива справа, це - вкрай важлива складова повернення історичної пам’яті цілого народу. Розпитайте у старших родичів про своїх пра-пра, звідки вони родом, ким були і які насправді мали прізвища. Ви відкриєте для себе багато несподіваних фактів про примусові переселення, зросійщення, участь у визвольній боротьбі, репресіях, втратах родини під час голодоморів. Разом з тим, ви відшукаєте у своїх родоводах і видатних науковців, лікарів, митців, військових - родичів, які насправді були героями свого часу.

Також День Вишиванки - День Родоводу присвячуємо видатним українським родинам, кілька поколінь котрих робили значний внесок у розбудову української державності, культури, науки. Таким чином прагнемо заповнити пустку в інформаційному просторі і привернути увагу українців до того, що кожен український рід є частиною кореня, з якого виростає Україна", - говорять організатори святкової імпрези. 

Музика у відео: "Onuka"
Оргкомітет Всесвітнього Дня вишиванки

Світовий флешмоб нашої краси

У Всесвітній день вишиванки Світовий конгрес українців (СКУ) запрошує українців з усього світу долучитися до флешмобу. "Вражаємо світ красою і розмаїттям українських вишиванок! Долучайтесь до флешмобу СКУ: поділіться історією вишиванки на Facebook та позначте допис ґраткою #ДеньВишиванки #VyshyvankaDay", - написали організатори святкового дійства на сторінці СКУ в Facebook.
Читайте також: Народжена у вишиванці! Славні українки всіх часів, яких знає весь світ 

Українки - про свою сорочку, яка найближча до тіла

Анжеліка Рудницька, співачка, художниця: "Вишиванка - це любов"
"У мене багато вишиванок і вишитих речей. Одні - абсолютно вжиткові сучасні вишиванки, які я одягаю без приводів, просто під настрій, а є справжні раритети - вишивані сорочки, привезені з різних регіонів України етнографами. Я їх бережу, милуюся ними, майже не одягаю, розуміючи, що це музейні експонати. 

Історія однієї сучасної сорочки особливо щемлива - її вишивали донька і мама, якій діагностували важке захворювання. Щоб заробити гроші на лікування - вони вишили бісером гарнезну сорочку. Вона була дуже дорога, але мій коханий вирішив, що дівчат треба підтримати, а мене - порадувати. Так у моїй колекції  з’явилася ще одна особлива сорочка. У ній багато любові і співчуття, які важливі для кожного з нас.
Люблю кожну свою вишиванку. І пам’ятаю кожну історію. Люблю дарувати вишиванки. Обожнюю, коли родина збирається у вишиванках. Тоді світ сяє радістю.

Вишиванка гріє, оберігає, надихає, наповнює світ красою, гармонією і любов‘ю.  Якби не було вишиванок - життя було б значно безбарвніше. Коли зовсім немає сили чи погано - одягай вишиванку і сила прибуде.

Коли дуже добре - одягай вишиванку - хай світ стає ще яскравішим і барвистішим. Вишиванки - це кров нації, це наші прадавні письмена, обереги, сила пам’яті і візитна картка України. Вишиванка - це любов", - так вважає Анжеліка Рудницька.

Людмила Чечель, журналістка, радіоведуча: Вишиванка - наша доля на полотні

"Вишиванка - код української нації. Безцінний спадок українців. Маю їх точно більше, як пальців на руках. Кожна з них дорога серцю і душі. Вже за тиждень дістаю зі скрині й одягаю по черзі. У кожної вишиванки своя історія. Одну з них вишила сама. Це не просто одяг - це наша доля на полотні".

Лілія Цвіт, блогер, кулінарна майстриня, адміністратор жіночих спільнот у мережі: Вишиванка - свідчення того, що в українок золоті руки

"Для мене це ще одна ознака нашої української нації. Неповторна та особлива, з великою красою та глибоким змістом. Це ще одне підтвердження того, що українкам даровані Богом золоті руки, терпіння та натхнення творити красу. На День вишиванки буду пишатися нашими красунями в яскравих барвах вишиванки! І без зайвої скоромності - хизуватимуся своїм власним витвором".

 

Лілія Цвіт з чоловіком.

Вероніка Степанченко, львів'янка: Вишиванка - завжди свято

"Це святковий настрій та звичаї моєї родини! Радію,коли на свята ми всією сім'єю вдягаємо вишиванки і такі красиві, святкові йдемо до церкви чи гуляємо містом! Це прекрасно, коли у нас є власні такі красиві традиції, дотримуватися їх - задоволенння і насолода, відчуття роду у всій його красі!".

Вероніка Степанченко.

Галина Голубович, голова БФ Івана Омелянюка "Майбутня Волинь-Україна": Вишиванка - це відповідальність за майбутнє

"Вишиванка - як код нації, дає особливі відчуття в будень і свята, це - приналежність до українського народу, його  історії, культури і водночас - відповідальність за його майбутнє. Із 10 вишиванок, що є у мене, найдорожчі - бабусині 100-річні. Вони по-справжньому зігрівають душу і тримають золоту нитку роду. Це наш справжній спадок, наш рід і наше майбутнє".

Галина Голубович

Юля Стець-Грещук, вчителька зі Львівщини: Вишиванка  для мене - це пам'ять про моїх предків

"Бабця (якої вже нема) єдине, що зберегла під час війни, це вишиванку, яку мала на собі, все решту лишили, коли втікали, тому для мене це шось особисто-патріотичне".

Любов Скок, бібліотекарка з Києва: Вишиванка - це рукотворна історія роду
"Коли я була маленькою, у моєї бабусі була дуже красива вишита сорочка, яку вона тримала "на смерть".

У дитинстві ми вибігали на вулицю, коли наречена з дружкою в українському національному вбранні йшли запрошувати когось на весілля. Це була така подія! 

Коли я була дружкою у сестри на весіллі, ми теж одягли наш місцевий народний одяг. На нас виходили помилуватися люди з дворів. Ми були такі красиві! Я тоді дізналася, що стрічки на вінок чіпляються різного кольору, бо кожен колір щось символізує, а не просто так. Відчуття, що ти українець, закладається в глибокому дитинстві. 

Читайте також: 12 фактів про українську вишиванку, яких ви не знали

Сорочка - сукупність божественних енергій

"Сорочка - не лише частина нашого гардеробу, а певна закодована сукупність сорока божественних енергій, що творять довершену та гармонійну долю людини… Готова сорочка стає наче живою істотою, яка творить довкола себе особливий енергетичний контур, особливу ауру, що має гармонізуватися із тілом людини", - пише Марія Чумарна, письменниця, дослідниця народної творчості, автор книжок  "Код української вишивки" , "Вишивання долі", "Тайнопис вишивки".  

Сорочка для українок - це, можна сказати, перше письмо, яким вони закарбовували свої мрії, сподівання і побажання. Кожен виток і стібок, зроблений на полотні, обов’язково був знаковим, ніс у собі величезне смислове навантаження. І, як часто це буває, те, що закладено в побажаннях і мріях, неодмінно здійснювалося.

Таку особливість приписують і сорочкам-вишиванкам. Згадаймо ще з казок: сестри вишивають своєму брату вишиванку, в якій він був практично непереможним. Таким своєрідним енергетичним "панцирем", який має захищати нас від лихого і приваблювати гарне, і є наша вишиванка.

"Праукраїнці знали щось дуже глибинне і велике про потаємний зв’язок людини в її триєдиній природі зі своїм Творцем: фізичній, духовній і ментальній. Тому вся наша звичаєва культура закодувала цю прадавню мудрість. Бо уже при народженні дитини їй дарували символічну "сорочку" у вигляді чотирикутного відрізка білого полотна (полотно – від поля) і це полотно називалося крижмою (дорогою світла, благословенням чистотою любові). І "поле" новонародженої дитини мало бути чистим, готовим до ясного засіву долі", – пише Марія Чумарна.

Читайте також: Символи і обереги нашої вишиванки

Весь світ - у вишиванці!

Сьогодні мільйони українців по всьому світу вберуться у вишиванки. Багато неукраїнців у всіх куточках світу на знак солідарності з нами, на знак дружби і поваги до нас також вдягне цей безмежно гарний витвір рук українців.   

 

Лілія Цвіт

І ми ще раз звернемо особливу увагу на наші традиції та звичаї, відчуємо на собі цю особливо рідну вдяганку. Вишиванка - як молитва, особливе вбрання, в якому хочеться мріяти, в якому чіткіше уявляється своє коріння і в якому чіткіше відчувається відповідальність за майбутнє.

Ми всі дуже красиві у своїх вишиванках. Давайте одягнемо цю вишивану красу - у знак єдності, підтримки, любові. На нас дивиться весь світ і в цю мить весь світ милується нами!  Світлого настрою у вишитий день!

До Дня Пам'яті жертв політичних репресій

17 травня в Україні День пам'яті жертв політичних репресій

17.05.2020 

Щороку у третю неділю травня Україна відзначає День пам'яті жертв політичних репресій. Український інститут національної пам’яті підготував інформаційні матеріали до роковин Великого терору.

---

Великий терор – масштабна кампанія масових репресій громадян, що була розгорнута в СРСР у 1937–1938 рр. з ініціативи керівництва СРСР й особисто Йосипа Сталіна для ліквідації реальних і потенційних політичних опонентів, залякування населення, зміни національної та соціальної структури суспільства. Наслідками комуністичного терору в Україні стало знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільної депресії й денаціоналізація.

Історична довідка

За період Великого терору на території УРСР, за оцінками істориків, було засуджено 198918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в`язниць та таборів (інші заходи покарання охоплювали менше 1 %, звільнено було тільки 0,3 %).

Масові репресивні операції у 1937–1938 рр., за задумом Й. Сталіна, мали завершити двадцятилітню боротьбу з «соціально-ворожими елементами», упокорити населення шляхом масового терору, утвердити авторитарний стиль керівництва та здійснити «кадрову революцію». Підставою для розгортання терору була теза Й. Сталіна про загострення класової боротьби в міру успіхів соціалістичного будівництва.

Офіційно початком Великого терору став оперативний наказ НКВД СРСР № 00447 «Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів» від 30 липня 1937 р., затверджений політбюро ЦК ВКП(б) 31 липня 1937 р. Проте наявні документи НКВД (накази, листування, телеграфи) свідчать, що масові репресії готувалися заздалегідь, а наказом їх лише формалізували.

Наказом № 00447 запроваджувалися ліміти (плани) на покарання громадян. Вироки за І-ю категорією означали «розстріл», за ІІ-ю категорією – на ув’язнення в таборах ГУЛАГ (рос: Главное управление лагерей) НКВД СРСР. Якщо первинний ліміт для УРСР за І категорією становив 26150 осіб, то у січні 1938 р. він був збільшений до 83122 осіб. Із проханням про додаткові ліміти в Москву неодноразово зверталися наркоми внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський та Олександр Успенський.

Ще до початку дії оперативного наказу № 00447 особливу увагу було звернено на «чистку» партійних лав та органів безпеки, що мало забезпечити надалі беззастережне виконання репресивних директив центру. А вже у червні 1937 р. розпочались масові арешти. 10 липня 1937 р. політбюро ЦК КП(б)У розіслало по областях УРСР вказівку про формування позасудового репресивного органу – обласних «трійок», створених для спрощення процедури засудження. До складу трійки зазвичай входили начальник обласного НКВД (голова), обласний прокурор та перший секретар обласного або республіканського комітету ВКП(б). Існування «трійок» та інших позасудових репресивних органів повністю суперечило радянському законодавству, у тому числі Конституції 1936 р.

Національний історико-меморіальний заповідник "Биківнянські могили". Фото: http://ua.bykivnya.org/

Заарештований був фактично позбавлений права на захист (на адвоката) чи оскарження вироку. Слідчі психологічним знущанням і нелюдськими тортурами «вибивали» з арештованих потрібні зізнання. В 1937 р. дозвіл на застосування методів «фізичного впливу на підозрюваних» (тобто тортур) було дано на найвищому рівні ЦК ВКП (б). Випадки неправомірного засудження вважались цілком припустимими і виправдовувалась прислів’ям «ліс рубають – тріски летять».

Часи Великого терору у масовій свідомості населення СРСР позначені тотальним страхом та недовірою. Нічні арешти сусідів, підозри колег на роботі, друзів, родичів, пошук шпигунів та шкідників, острах доносів та обов’язок публічно таврувати ворогів народу були повсякденними. Особа могла написати донос на колег, остерігаючись, що ті донесуть на неї першими. Це стало типовим засобом вирішення особистих конфліктів із керівництвом, викладачами, родичами тощо.

Розіграні за сценарієм показові процеси проти керівників/очільників партійних та державних осередків у 1937-1938 рр. передбачали не лише усунення чи маргіналізацію рештків старої еліти, але також здійснення впливу на нових висуванців та суспільство загалом. Участь у цих показових процесах мала засвідчити політичну й ідеологічну лояльність, послух волі вождя, визнання терористичних методів державного керівництва.

Великий терор згорнули за вказівкою вищого партійно-радянського  керівництва. 17 листопада 1938 р. ЦК ВКП(б) і Раднарком СРСР ухвалили постанову «Про арешти, прокурорський нагляд і провадження слідства», якою «орієнтували правоохоронні органи на припинення «великої чистки» та відновлення елементарної законності. Наступним кроком стала фізична ліквідація безпосередніх організаторів і виконавців Великого терору.

Реабілітація жертв

Незаконність Великого терору визнали ще за часів СРСР після смерті Й.Сталіна, коли в роки «відлиги» провели часткову реабілітацію репресованих. Реабілітаційні процеси другої половини 1950-х – початку 1960-х років мали обмежений характер. Більшість громадян, засуджених за політичними звинуваченнями, не отримали повної реабілітації, а їхні права не були повністю відновлені.

У 1991 році, в останні місяці існування УРСР, було ухвалено Закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». У ньому вперше в Україні законодавчо засудили і відмежувалися від політичних репресій як методу керування суспільством. Але оскільки цей закон ухвалювався ще в УРСР, то певна частина цих репресій, навіть вчинених позасудовими органами, все ще визначалася «обґрунтованими». Відповідно до вимог Закону органами прокуратури та судами впродовж 1991–2001 років було реабілітовано 248 тис. 810 громадян, відмовлено в реабілітації — 117 тисячам 243 особам.

У 2015 році Україна засудила злочини комуністичного тоталітарного режиму Законом «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганд їхньої символіки». Законопроект було розроблено Українським інститутом національної пам’яті спільно із народними депутатами України, громадськістю та експертами Реанімаційного пакету реформ.

Подвір'я музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького». Фото: http://www.lonckoho.lviv.ua/

У 2018 році Верховна Рада проголосувала за Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років». Закон суттєво розширює коло осіб, які підпадають під реабілітацію. Зокрема, в ньому прописана автоматична реабілітація осіб, які були покарані позасудовими органами, право на реабілітацію отримають ті, хто зі зброєю в руках боровся за незалежність України, був ув’язнений, примусово поміщений у психіатричний заклад, трудову армію, позбавлений майна через «експропріацію» чи «розкуркулення», або ж депортований за національною ознакою.